Тільки тоді, коли бажання стати лікарем поєднується із упевненістю й підкріплюється здатностями, можна переступати поріг медичної академії. При цьому потрібно ніколи не забувати, що лікар – це людин, що вчиться все своє життя. Машини, верстати, механізми – і ті вимагають до себе кваліфікованого підходу. А лікар просто не має права застигати у своєму розвитку й удосконалюванні точно так само, як сучасна медицина не стоїть на місці

Лікар – це ще й людина, що повинен уміти слухати й чути хворого, а це велике мистецтво. Пацієнт у бесіді з доктором довіряє йому саме таємне, ділиться самим наболілої. І вміння дбайливо ставитися до кожному вимовленому пацієнтомом слову – теж дарунок, якому потрібно розвивати в собі. Лише проста бесіда хворого з лікарем уже повинна принести йому полегшення, якщо лікар – дійсно лікар з великої букви

Протягом століть професія лікаря здобула до себе людська повага. Перед лікарем схиляються, лікаря боготворять. Людина в білому халаті, щоб не заплямувати цю білизну, через все своє життя повинен пронести головну лікарську заповідь “Не нашкодь!” Нашкодити можна справою, ранити людини можна нерозважно кинутою фразою або навіть словом. Лікар не має на це права. Він не має права навіть на найменшу помилку або помилку, тому що за нею може стояти людське життя

Якщо помилки продавця або кравця можна виправити, то неправильно поставлений діагноз, рука хірурга, що здригнулася, навіть проста байдужість до хворого може обірвати чиєсь життя. Але зате яке це щастя, яка велика місія - першим дізнатися про народження нового життя. Або сказати матері: «Операція пройшла успішно, ваш син буде жити».

Мабуть, заради цієї миті і варто багато вчитися та працювати, щоб присвятити себе кращій на землі професії - бути лікарем.

Є ще таке поняття, як лікарська таємниця. Люди йдуть до лікаря, коли їм погано, важко, боляче, вони приходять до нього, як до пастиря зі своїм горем і бідою. І він, як священик на сповіді, має вислухати, зрозуміти, допомогти і зберегти в собі чужу таємницю. Цього вимагає клятва лікаря, яку він дає на початку свого трудового шляху, і вірним якої він повинен залишатися все своє життя.

Лікар повинен бути готовий до самопожертви. За першим покликом він повинен прийти на допомогу людям вдень і вночі, в дощ і в пургу, під час терактів та стихійних лих. Справжні лікарі віддавали свою кров, останній ковток води, затуляли своїм тілом поранених від куль та осколків, самі заражалися смертельними хворобами, рятуючи людей під час епідемій.

Ця професія вимагає мужності, необхідність прийняття єдиного правильного рішення, від якого залежить людське життя .

Моя майбутня професія - лікар. Я давно так вирішила. Ще в дитинстві мені хотілося допомогти всім, кому погано та боляче. 
Лікар - найгуманніша професія на землі. Він позбавляє людей від страждань, хоча часом для цього він має спочатку заподіяти їм біль. При цьому лікар має бути дуже доброю людиною, добре відчувати чужий біль. Тільки тоді він зможе не нашкодити хворому. Але йому потрібно буде навчитися бути стійким, сильним духом, бачачи чужі страждання. Інакше всі сили у нього підуть на переживання, і він не зможе допомагати людям по-справжньому.